Історія художниці НаХод-ки, яка почала малювати у 53 роки
У кожного з нас є другий шанс на щастя. Інколи він приходить у вигляді сертифіката на урок живопису.
Коли Наталії Ходаковській виповнилося 53, вона отримала від доньки несподіваний подарунок — сертифікат на пробний урок живопису. На той момент Наталія не шукала себе в мистецтві. Вона вже мала за плечима життя, наповнене турботами, працею, звичною буденністю. Але як виявилося — десь глибоко, серед мовчазних мрій і згорнутих аркушів бажань — у її серці жила художниця.
Перший дотик пензля до полотна став початком нового життя. Не гучного, не показного, а глибоко особистого. Мистецтво увірвалося в її світ не як примха, а як повернення до себе. Так і народилася НаХод-ка — символічне творче ім’я, що об’єднало прізвище і нове самовідкриття. Жінка, яка знайшла себе в тому віці, коли інші лише підбивають підсумки.
«Мої перші квіти були трохи невпевнені, ніби сором’язливі, як я сама у новому світі мистецтва», — пригадує Наталія. — «Але з кожною новою пелюсткою я розкривалася, як і вони».
Її мистецький шлях почався з академічного реалізму. Були вправи, копії, уважність до форми. Потім прийшло захоплення фотореалізмом — точністю, детальністю, намаганням передати майже фотографічну реальність. Але справжній голос НаХод-ка знайшла в тому, що сьогодні називає «емоційним реалізмом». Її картини — не про зовнішню схожість, а про внутрішній стан. Квіти на полотнах — не просто бутони й стебла, а метафори — ніжності, болю, жіночої сили.
Квіти — це її мова. Мова, якою вона спілкується зі світом. Їх у її майстерні десятки: троянди й півонії, ромашки й маки, бузок, тюльпани… Великі та маленькі, палаючі й ледь відчутні, святкові й сумні. Вони — як жінки: складні, красиві, сильні, ранимі.
Особливе місце у творчості художниці посідають інтер’єрні композиції — ті, що створюються не лише для виставок, а й для домівок. У цих картинах — прагнення гармонії. Це не просто прикраса стіни — це ніжна присутність, тиша, яка лікує.
«Я люблю уявляти, як картина живе у чиємусь домі. Як зранку на неї падає сонце, як хтось зупиняється на мить, щоби подивитися й усміхнутися», — ділиться художниця.
У травні 2025 року в Києві відбулася перша персональна виставка Наталії Ходаковської. Серед сотень картин — її квіти привернули особливу увагу. Вони ніби говорили. Відвідувачі підходили й казали: «Ці картини пахнуть», «Таке відчуття, що вони дихають». Один чоловік зізнався: «Ніколи не думав, що квіти можуть так зворушити».
НаХод-ка не зупиняється. Вона працює над новими серіями, де квіти поєднуються з жіночими образами, спогадами з дитинства, українськими традиціями. У деяких роботах вже з’являються вишиті рушники, силуети матерів, дитячі іграшки з минулого. Вона торкається глибинної теми спадковості, тепла, домашнього світла.
В її картинах немає галасу чи драми. Але є глибина, до якої хочеться доторкнутися. І є надія — така сама, як у бутонах весняних квітів. Надія, що ніколи не пізно почати. Що друге дихання — справжнє. Що мистецтво приходить саме тоді, коли людина готова його прийняти.
Наталія Ходаковська — одна з тих, хто доводить: натхнення не має віку. І що справжні зміни можуть розпочатися з одного маленького подарунка.
Facebook сторінка мисткині: Наталія Ходаковська