Малюю друзів — дарую радість. Як художниця Світлана Омельченко перетворює День народження на справжнє мистецтво
День народження — особливий день. Це як точка відліку нового кола, де хочеться відчути себе не просто важливим, а по-справжньому побаченим. І в такі моменти особливо цінними стають подарунки, які зроблені не з обов’язку, а з душі. Такі, що зберігаються роками. Такі, що дивишся — і посміхаєшся. Саме такі подарунки дарує українська художниця Світлана Омельченко — у буквальному сенсі. Бо головним подарунком від неї часто стає… портрет.
Її шлях до мистецтва був щирим, мов сама вона. Світлана малює у стилі, який ще називають наївним. Це не означає — простий чи примітивний. Це означає — чесний, емоційний, без шарів фільтра, які іноді накладає доросле життя. Її полотна — це світ очима людини, яка зберегла в собі радість дитячого бачення. Яскраві кольори. Усміхнені обличчя. Атмосфера тепла, гумору й безпеки. Саме такий стиль обирає не кожен — але той, хто обирає, завжди говорить з глядачем напряму, без хитрощів.
Світлана Омельченко — художниця, яка поєднала любов до дитячої щирості з глибоким знанням і шануванням української культури. У її роботах — світ, схожий на сторінки дитячих книжок. Тут панує тепло, щирість і лагідний гумор. Це не декоративні образи, а живі історії, сповнені гри, фантазії та радості. В її картинах відчувається любов до дитячого погляду на життя — простого, довірливого, наповненого світлом.
А ще — це світ, де друзі отримують у подарунок… самих себе.
«Коли я тільки почала малювати, — згадує Світлана, — мої друзі були зацікавлені, що з того вийде. Спочатку просто питали, як справи, дивилися мої перші роботи. А потім почалося: “А можеш намалювати мій портрет?” І це не так просто, як здається. Бо одне — подарувати вже готову картину, інше — створити зображення конкретної людини. Це велика відповідальність».
Вона довго не наважувалася. Казала друзям: «Зачекай трохи. Я ще вчуся. Хочу, щоб це було справді гарно». І коли відчула, що може — почала. Так з’явилися перші портрети. Яскраві, з рисами характеру, з особливим теплом. Вони не були «академічними», не намагалися копіювати кожен сантиметр. Зате в них було головне — настрій.
Друзі залишалися в захваті. І незабаром портрети на замовлення перетворилися на традицію: Світлана дарує своїм близьким портрети на день народження.
«Це не просто подарунок, — каже вона. — Це спосіб сказати людині: я тебе бачу. Ти для мене особливий. І ось як я це відчуваю».
Ще одна частинка її мистецького життя — портрети артистів. Особливо — артистів оригінального жанру, виступи яких вона обожнює. Хтось після концерту дарує квіти, а Світлана — картини. І кожен раз, коли вона бачить реакцію на ці портрети — розуміє: це не просто хобі. Це її спосіб залишати слід.
«Коли малюєш портрет на подарунок, ти бачиш живу реакцію. Людина відкриває пакунок, бачить себе — і світиться. У ці моменти ти розумієш: живеш не дарма. Бо зробила когось щасливим».
Її мистецтво — це маленькі історії радості. І ці історії дуже потрібні. Особливо сьогодні, коли світ часто втрачає кольори. Твори Світлани Омельченко — мов нагадування: є інший вимір життя. Там, де все просто. Де день народження — це справжнє свято. Де подарунок — це не просто річ, а емоція. Де портрет — не тільки зображення, а відображення любові.
І якщо ви коли-небудь отримаєте від Світлани Омельченко у подарунок свій портрет — знайте: це не просто «робота художника». Це тепла, щира історія, написана для вас. Це спосіб сказати: «Ти вартий того, щоб бути увічненим на полотні».
Бо коли художник — це людина, яка бачить світ серцем, то й подарунки від неї — особливі.