У світі, де швидкість подій часто затьмарює глибину сенсів, з’являються художники, які нагадують: наші корені — не просто історія, а живий код, що формує нас сьогодні. Саме з таким переконанням українська художниця Ванда Орлова створила арт-проєкт «Мозаїка спадщини України» — унікальну платформу для митців, які прагнуть не лише зберегти традиції, а й оживити їх у сучасному мистецькому контексті.
Цей проєкт став місцем зустрічі поколінь, регіональних особливостей, сакральних символів і особистих історій. Його мета — показати, що спадщина — це не щось застигле, а жива енергія, яку можна прочитати, переосмислити і передати далі мовою кольору, форми, текстури. Через «Мозаїку спадщини України» мистецтво перетворюється на сучасну мову діалогу з минулим — глибоку, емоційну і водночас інтелектуальну.
Однією з яскравих учасниць цього проєкту стала Майя Коба — мисткиня, яка глибоко і зворушливо працює з темами української традиції, зокрема через техніку паперового колажу. Її шлях до мистецтва був нетиповим, майже випадковим: почавши як художник-модельєр зачісок, вона використовувала малювання як додатковий інструмент. Та справжнє покликання відкрила під час пандемії COVID-19, коли світ зупинився, а внутрішній голос став голосніше. Саме тоді вона відкрила для себе колаж — як спосіб висловлення, дослідження, віднайдення і зшивання власної ідентичності з ідентичністю нації.
Майя Коба — не просто колажистка, а художниця, яка перетворює фрагменти на сенси. Її роботи — це точна, майже ювелірна композиція з паперу, дизайнерського картону, фотодруку, які зібрані з надзвичайною увагою до символіки та візуального коду української культури. Вони схожі на складні мозаїки пам’яті — там, де кожен елемент говорить, але лише разом творять єдине ціле.
У межах «Мозаїки спадщини України» Майя представила дві роботи, кожна з яких — це не просто образ, а ритуал, оберіг, акт пам’яті. Вона не лише досліджує теми, пов’язані з культурною спадщиною, а глибоко переживає кожен сюжет, інтуїтивно і з любов’ю реконструюючи сенси, втрачені або витіснені сучасністю. Її твори — це водночас і мистецькі об’єкти, і сакральні тексти, звернені до глядача через мову символів і кольору.
«Код роду молодятам»: оберіг, що промовляє візуальною молитвою
У роботі «Код роду молодятам» Майя звертається до однієї з найсакральніших українських традицій — весільного рушника. В українській культурі рушник — це не просто тканина. Це послання, це карта життя, це візуалізоване благословення, яке передавалося з покоління в покоління. У весільному обряді Київщини на початку XX століття використовували до двадцяти різних рушників — кожен мав своє призначення. Проте найголовнішим був той, що стелили під ноги молодятам. Саме він символізував дорогу, якою пара йде разом у нове життя. Біле полотно — як відкрите серце, червоні нитки — як пульс живої любові, а довжина рушника — як побажання довгого, щасливого спільного шляху.
У своєму колажі Майя вишиває цю історію не голкою, а ножицями й клеєм. Вона зображує молодят на фоні автентичних рушників XIX–XX століття з різних регіонів України. У центрі композиції — Дерево Роду, що виростає з горщика, символу землі, стабільності та родючості. Це дерево не просто декоративне — воно глибоко філософське: коріння — діди й бабусі, стовбур — батьки, гілки — діти, а вершина — майбутнє покоління. Навколо — символи: калина і дуб, в’юнок і виноград, півні й жолуді — кожен має своє значення, кожен — слово в молитві про міцну родину, кохання, добробут.
Це не просто картина. Це – візуальний код, який можна читати як древній текст. Майя створила його не як ілюстрацію, а як оберіг, що має силу закодовувати добро у майбутнє подружжя.
«Писанка кохання»: архаїчні символи, що говорять про ніжність і віру
Ще одна робота Майї Коби — «Писанка кохання» — продовжує тему любові, але вже в іншому вимірі. Це не подружня дорога, а момент до — коли серце ще лише промовляє, коли дівчина дарує хлопцеві писанку як символ щирих почуттів.
Писанка — ще один сакральний артефакт української культури. Колись її розпис вважався магічним ритуалом, молитвою у кольорах та знаках. На писанці не можна було змінювати жодного символу — це була як молитва, в якій кожне слово мало силу. Майя вловила цю ідею і перенесла її в колаж: писанка, створена в її композиції, — це символ кохання, життя, весняного відродження і добра. А в центрі — дівчина, яка з усмішкою й надією простягає хлопцеві писанку із символом ружі — знака сонця і любові.
У цій роботі Майя відображає писанки з різних регіонів України, як колекціонерка смислів і охоронниця традицій. Кожна з них — не просто форма, а зміст: побажання здоров’я, краси, врожаю, щастя, миру. Колаж складається, як мозаїка, в яку вкладено емоцію, інтуїцію, культурну пам’ять.
Майя Коба: мистецтво як код національного ДНК
У творчості Майї Коби дивовижно поєднуються сучасна візуальна мова і глибока етнокультурна основа. Вона не просто відтворює традиційні символи — вона їх переосмислює, актуалізує, робить зрозумілими сьогоднішньому глядачеві. Колаж у її виконанні — це не декоративна гра, а філософська розповідь. Це мистецтво, яке не боїться бути красивим, емоційним, жіночним, водночас глибоким і концептуальним.
Її роботи — це візуальні заклинання любові, сім’ї, зв’язку між поколіннями. Це спроба на тлі руйнування — зібрати, відновити, передати далі. У час, коли українська ідентичність знову опиняється під загрозою, творчість таких художників, як Майя Коба, стає не просто естетикою, а актом культурного спротиву.
Адже іноді, щоб зберегти націю, потрібно лише подивитися на рушник чи писанку — і зрозуміти, що ми не самі. За нами — століття любові, молитви і краси. І Майя Коба допомагає нам це побачити.
Про проект “Мозаїка спадщини України” читайте на сайті організатора – мистецької агенції Art Fine Nation – https://www.artfinenation.com/. Ми створюємо унікальні арт заходи для творчого вираження та надаємо необхідну підтримку, в тому числі інформаційну в ЗМІ, щоби допомогти українським художникам заявити про себе і свою творчість.