В Україні тривалий час діяла розгалужена мережа шахрайських кол-центрів, орієнтованих на громадян Туреччини та країн ЄС. СБУ нещодавно провела масштабну спецоперацію та викрила міжнародну мережу шахрайських колцентрів. Під виглядом легальних сервісів оператори пропонували інвестиційні платформи чи «вигідні товари», отримували передоплати та зникали з грошима. Суми виманених коштів обчислюються десятками мільйонів доларів.
Оприлюднені матеріали вказують на одну з найбільш масштабних афер останніх років, що розгорталася в Україні під прикриттям легальних офісів та «інвестиційних платформ». За офіційними даними, Служба безпеки України провела спецоперацію і викрила міжнародну мережу шахрайських кол-центрів, які спеціалізувалися на ошуканстві громадян Туреччини та країн ЄС. Потенційним клієнтам обіцяли високі прибутки чи «вигідні покупки», але після перерахування коштів усі контакти зникали. Суми збитків обчислюються десятками мільйонів доларів, а сама схема діяла роками, залишаючись фактично недоторканною.
Ключовою фігурою виявилася громадянка Туреччини Коч Сердем, відома під іменами Асмі та Бахар. Вона була не лише координатором, а й стратегом: розробляла сценарії для операторів, керувала потоками грошей і створювала мережу «офісів-примар». Саме її затримання та депортація стали найбільш гучним епізодом операції. Формально процес назвали «примусовим поверненням», але фактично мова йшла про вигнання з країни як небажаної особи. Водночас залишається питання — чи візьмуться турецькі правоохоронці за справу, чи ж вона просто буде заморожена на кордоні.
Проте навіть після усунення головної координаторки сама інфраструктура шахрайства не припинила роботи. Київ і далі залишається центром, звідки щодня здійснюються тисячі дзвінків із «пропозиціями», що маскують продумані схеми обману. У розпорядженні журналістів є конкретні адреси діючих кол-центрів, і саме це демонструє головний парадокс: Україна офіційно декларує боротьбу з шахрайством, але «фабрики дзвінків» продовжують діяти під носом у правоохоронців. Для Туреччини розкриття та ліквідація цієї мережі стало питанням честі, для України — випробуванням на здатність не лише гучно звітувати, а й реально зупиняти транснаціональні афери.
ФОТО: Коч Сердем (Асмі або Бахар), організаторка шахрайського бізнесу
Цією пірамідою керувала громадянка Туреччини Коч Сердем — більш відома як Асмі або Бахар. Вона була не просто менеджером, а справжнім «мозком» афери: писала сценарії дзвінків, вела фінансові потоки, будувала мережу «офісів-фантомів».
Її затримали й у буквальному сенсі викинули з України — посадили на літак у напрямку Туреччини без права повернення.
ФОТО: Копія Листа ДМС про екстрадицію Коч Сердем
Формально це назвали «примусовим поверненням», але на практиці — її депортували як небажану особу. Чи зустрінуть її турецькі правоохоронці, чи спустять справу на гальмах — невідомо. Але вже сам факт такого скандалу б’є по репутації: Україна і Туреччина називають себе стратегічними партнерами, а тут виявляється, що тисячі турків роками оббирали з київських офісів.
ФОТО: Çağrı Öztürk, спільник Коч Сердем
Поруч із Коч Сердем працював відомий турецький аферист Çağrı Öztürk. Його старі «фокуси» стали легендарними: він продавав по телебаченню iPhone, а люди отримували в коробці дитячі іграшки. Разом із Сердем він розробляв схеми, які через українські кол-центри обманювали сотні людей щодня.
Попри депортацію Сердем, шахрайська мережа не припинила існування. У розпорядженні редакції є список адрес у Києві, де й надалі працюють «фабрики дзвінків»:
- вул. Миколи Лєскова, 9
- вул. Нижній Вал, 15
- просп. Тараса Шевченка, 48а
- вул. Лінійна, 17
- вул. Коновальця, 36д
- вул. Лєскова, 4
- вулю Ігорівська, 11
- Ярославський проспект, 58
- вул. Старокиївська, 4
- просп. Голосіївський, 132
Саме звідти надходять дзвінки з «вигідними пропозиціями», за якими ховаються шахрайські сценарії.
Депортація Коч Сердем не вирішила проблему: кол-центри працюють далі. Це створює серйозні репутаційні ризики: поки Україна публічно демонструє боротьбу з шахрайством, насправді «фабрики дзвінків» і далі оббирають іноземців. Для Туреччини ліквідація цієї мережі — справа честі, для України — перевірка на зрілість і здатність закривати транснаціональні афери, а не лише депортувати окремих фігурантів.