Ігор Купранець – це не просто колишній правоохоронець, це уособлення глибоко укоріненої системної корупції, що роз’їдала українську державу зсередини. Колишній заступник голови Національної поліції України та екс-керівник скандально відомого Департаменту захисту економіки (раніше УБЕЗ), Купранець, як свідчать численні факти та джерела, перетворив свою високу посаду на цинічний інструмент особистого збагачення та прикриття масштабних кримінальних схем. Це розслідування безжально викриває його злочинну діяльність, що охоплювала контрабанду, незаконну торгівлю, монополізацію стратегічних державних секторів та, що є найвищим проявом зради – його зухвалу втечу до Монако у розпал найкривавішої та найжорстокішої війни, яку переживала Україна.
Монако: Розкішний прихисток дезертира, поки Україна стікає кров’ю
Коли 24 лютого 2022 року російські танки сунули на Київ, коли тисячі українців, залишаючи все, ставали до зброї, щоб захистити свою землю, Ігор Купранець, чий службовий обов’язок полягав у безкомпромісному захисті закону та економічної безпеки держави, обрав шлях ганебної втечі. Замість того, щоб протистояти агресору, або хоча б залишатися на території країни, яка його годувала, він, за всіма наявними даними, поспішно покинув Україну і дав драпака до Монако. Це розкішне князівство, оповите аурою багатства та безтурботного життя, стало його особистим бункером, який, за всіма ознаками, був збудований на мільйонах, здобутих злочинним шляхом з української економіки.
Його шикарне життя в Монако – це не просто факт, це відкритий, кривавий ляпас по обличчю кожного українця, який зараз воює на фронті, який втратив дім, який оплакує своїх рідних. Активні обговорення серед вищих чиновників, що циркулюють у кулуарах влади, та постійні чутки у впливових Telegram-каналах про шалені статки Купранця та його приналежність до так званого “батальйону Монако” – це не порожні слова. Це обґрунтовані підозри, що мають під собою реальний ґрунт. Депутат Мар’ян Заблоцький, член Податкового комітету, у грудні 2022 року прямо заявляв: “На мою думку, існують фабрики, на роботу яких Податкова звертає недостатньо уваги. Я не раз чув прізвища Купранець… які згадувалися в репортажі про батальйон «Монако».” Ця заява, попри відсутність прямих судових доказів на той момент, лише підтверджує стійкі підозри щодо його продовжуваної злочинної діяльності з-за кордону. Існує обґрунтоване припущення, що з Монако Купранець продовжує координувати свої тіньові схеми, зокрема, пов’язані з махінаціями з акцизними товарами, паливом, та контрабандою, залишаючись впливовим гравцем у тіньовій економіці, незважаючи на своє вже давно формальне звільнення з офіційних посад. Він не просто втік – він продовжує паразитувати на Україні, віддаляючи її від перемоги.
Департамент захисту економіки: Приватизація правоохоронної функції задля збагачення
Перебуваючи на чолі Департаменту захисту економіки Національної поліції, Ігор Купранець, за численними свідченнями та розслідуваннями журналістів, перетворив цю ключову структуру, покликану боротися з економічною злочинністю, на повноцінний інструмент власного збагачення та прикриття масштабних кримінальних схем. Його називали не інакше як “сірим кардиналом” колишнього міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, для якого Купранець виконував роль основного “постачальника” компромату, що надавало йому величезний вплив та можливість маніпулювати справами. Використовуючи необмежений доступ до фінансових потоків та, як стверджується, користуючись протекцією з боку народних депутатів, членів Кабінету Міністрів та навіть Адміністрації Президента, Купранець майстерно організовував розгалужену мережу корупційних схем, що пронизували всю систему Національної поліції України. Цей департамент, замість захисту економіки, фактично став її централізованим органом, що дозволяв Купранцю та його спільникам збирати “данину” з усіх без винятку сфер тіньової економіки країни, починаючи від дрібних підприємців і закінчуючи великими бізнес-групами, що працювали в “сірій” зоні. Це була не боротьба зі злочинністю, а її повноцінне “кришування” і збір “податків” на користь злочинного угруповання Купранця.
Кривавий “дашок” над секс-індустрією столиці: Цинізм та експлуатація
Особливо огидним та цинічним епізодом у злочинній кар’єрі Ігоря Купранця є його безпосередня причетність до “кришування” процвітаючої секс-індустрії Києва. Під час своєї служби заступником начальника Департаменту по боротьбі з кіберзлочинністю та торгівлею людьми МВС (ДБКТЛ), Купранець, як стверджується, став фактичним “гаманцем” свого безпосереднього керівника Юрія Кучера. Він особисто проводив переговори з власниками борделів та сутенерами столиці, встановлюючи розміри щомісячної “данини” за безперешкодну та безкарну діяльність.
Ця схема включала створення так званого “кримінального ліцензування” осіб, що займалися проституцією та сутенерством. Була сформована детальна база даних, яка містила не лише паспортні дані “працівниць” та їх “кураторів”, а й адреси проживання, контактні телефони та точні адреси всіх борделів у столиці – повний і всеосяжний контроль над цим брудним бізнесом. За інформацією, отриманою з конфіденційних джерел, абсолютно всі “точки” в Києві були зобов’язані платити Департаменту, незалежно від того, під чиїм “дахом” вони вже працювали раніше. Щомісячний “дохід” Купранця від цієї злочинної діяльності оцінювався в колосальні 200-250 тисяч доларів США – суми, які він ділив зі своїм керівником. Ці гроші були витягнуті з експлуатації людей, з приниження людської гідності. Хоча ця зухвала схема була розкрита підрозділом внутрішньої безпеки МВС, Купранцю, завдяки його потужним зв’язкам та впливу, вдалося уникнути кримінальної відповідальності. Він був звільнений з Департаменту після цього скандалу, але цей епізод не став кінцем його кар’єри, а лише тимчасовою зупинкою перед новим, ще масштабнішим етапом злочинного збагачення.
Контрабанда та розпродаж конфіскату: Одеські чорні діри та мільйонні потоки
Одеський порт, що є ключовим стратегічним вузлом для економіки країни, став ще одним надприбутковим плацдармом для злочинної діяльності Ігоря Купранця. Він активно брав участь у масштабних схемах з контрабанди тютюнової та алкогольної продукції, що надходила через порт без належного розмитнення, а також у подальшому незаконному продажу конфіскованих товарів на території України за заниженими цінами, отримуючи надприбутки. Під його прямим тиском відкривалися сфабриковані кримінальні провадження щодо приватних підприємців та юридичних осіб в Одеській області, які займалися контрабандою. Після такого “оформлення” від бізнесменів вимагалися астрономічні хабарі за припинення справи та можливість продовжити свою злочинну діяльність.
Яскравим, кричущим прикладом є кримінальне провадження, відкрите проти підприємців відомого ринку “Сьомий кілометр”, яких звинувачували у незаконному вивезенні іноземної валюти з України. Під час обшуку було вилучено колосальну суму – 25 мільйонів доларів США. Проте, обвинувачені, за інформацією джерел, “вирішили питання” про непритягнення до кримінальної відповідальності за допомогою не менш колосального хабара. Завдяки тісній взаємодії з колишнім керівництвом ТОВ “Професіонал”, компанії, що володіла, за іронією долі, монопольними правами на продаж конфіскату в Україні у період з 2010 по 2012 роки, Купранець особисто збагатився на понад 10 мільйонів доларів США, перетворюючи державні активи, які мали йти на благо суспільства, на свій особистий капітал.
Корупція у державних закупівлях та монополізація охорони портів: Імперія “Альфа Безпеки” – символ кумівства та злодійства
Сфера державних закупівель, що є однією з найбільш вразливих до корупції, стала ще одним невичерпним джерелом збагачення для Ігоря Купранця. Великі державні підприємства та холдинги, викриті в незаконній діяльності, опинялися під постійним, безжальним тиском з боку Купранця та його поплічників. Вони були змушені “відкуповуватися” від кримінальної відповідальності за допомогою гігантських хабарів, які вимірювалися мільйонами. Цей механізм дозволив Купранцю втручатися у грошові потоки в найрізноманітніших сферах: від іноземних інвестицій, призначених для боротьби з ядерним тероризмом (що особливо цинічно), до продажу природного газу, держзакупівель у сфері залізничного транспорту та навіть закупівель вакцин – нічого не було святим для цієї особи.
Особливу увагу привертає його тісний та безсоромний зв’язок з охоронною фірмою ТОВ “Охоронна компанія “Альфа Безпека”. Ця компанія, заснована 30 грудня 2015 року Леонідом Матейком, який є керівником ТОВ “Львівський сад” та “Еніва” – фірм, співзасновником яких є Наталія Купранець, дружина Ігоря Купранця. Більше того, “Львівський сад” також належить батьку Ігоря Купранця, Михайлу Купранцю, що є прямим, незаперечним доказом сімейної приналежності та повного контролю над цим бізнесом.
“Альфа Безпека” відзначилася неймовірним, феноменальним “злетом” у своїй діяльності. За неймовірно короткий термін – всього за рік після створення – компанія, яка спочатку охороняла скромний фруктовий сад у селі Ілів Львівської області (що належить ТОВ “Львівський сад”), раптово почала вигравати мільйонні тендери на охорону великих державних об’єктів. Тендери, в яких перемагала “Альфа Безпека”, часто супроводжувалися відверто підозрілими обставинами та ознаками маніпуляцій, що свідчать про використання адміністративного ресурсу. Наприклад, на тендері Миколаївської філії ДП “Адміністрація морських портів України” ціна, запропонована “Альфа Безпекою”, була вдвічі вищою за пропозиції конкурентів. Проте, конкурентів було відхилено під смішними приводами “дрібних проблем” з документацією, а місцеву поліцію, яка запропонувала найдешевші послуги, взагалі не допустили до участі. Більше того, розслідування виявило, що “Альфа Безпека” надала посвідчення лише 47 співробітників, хоча у довідці було вказано 97 охоронців – явний обман та фальсифікація. Після початку кримінального провадження щодо цього тендеру, його раптово закрили 28 липня 2017 року, що є прямим свідченням існування потужного “даху” над цією компанією.
“Альфа Безпека” також “успішно” вигравала тендери на “Львівському локомотиворемонтному заводі” “Укрзалізниці” та “Київ-Дніпровському міжгалузевому підприємстві промислового залізничного транспорту”. На останньому тендері, після перемоги двох конкурентів з меншими сумами, їх “дискваліфікували” через нібито неподання документів у 5-денний термін, хоча документального підтвердження перемоги не було – чистий шахрайський маневр. Співпраця з портовиками Миколаєва також розширювалася: після зменшення суми першого тендеру, був проведений новий, який “Альфа Безпека” виграла вже із сумою 6,12 млн грн, при цьому 7 з 9 пропозицій інших учасників були відхилені. Фірма також успішно вигравала тендери на охорону об’єктів “Укртрансгазу” у п’яти областях, де пропозиції конкурентів також були відхилені через “невідповідність вимогам тендерної документації”. Усі ці факти свідчать про системний характер махінацій та використання адміністративного ресурсу для монополізації ринку охорони державними об’єктами на користь “Альфа Безпеки”, яка повністю контролюється родиною Купранця, перетворюючи державні кошти на приватні багатства.
Земельні махінації та елітна нерухомість: Приховані мільярди на кривавому ґрунті
Декларації Ігоря Купранця та його родини – це знущання над здоровим глуздом і демонстрація безкарності. Вони відображають лише жалюгідну крихту його реальних статків. У 2016 році він отримав від батька, Михайла Купранця, в подарунок квартиру площею 101,80 кв. м – “подарунок”, що навряд чи був безкорисливим. У грудні 2017 року він задекларував продаж нерухомості на вражаючі 1,7 мільйона гривень. Раніше, у вересні 2017 року, він придбав квартиру площею 50,4 кв. м за 1 мільйон 140 тисяч 912 гривень, проте наразі у публічному реєстрі нерухомості ця квартира за ним не значиться, що викликає обґрунтовані підозри щодо можливого приховування активів та їх легалізації через підставних осіб. Також у реєстрі нерухомості відсутня згадка про земельну ділянку площею 750 кв. м у Києві, що також прямо вказує на ймовірне приховування майна, набутого злочинним шляхом.
Особливий інтерес становить земельна ділянка під будівництвом в мальовничому, але тепер опоганеному присутністю таких осіб, селі Пилипець Закарпатської області, яка, за дивним збігом обставин, належить батьку Ігоря Купранця. Це будівництво, за попередніми даними, є масштабним комплексом відпочинку, розташованим неподалік від аналогічного будівництва, що належить батьку іншого впливового генерала – Євгена Коваля. Це свідчить не про збіг, а про спільні інтереси, спільні схеми та тісне співробітництво між цими фігурами, що десятиліттями грабували державу.
Крім того, Купранець, як стверджується, володіє значними земельними активами: земельною ділянкою в Жулянах площею 75 соток, ще однією земельною ділянкою на автодорозі в напрямку Житомира, а також елітним будинком, загальна вартість якого перевищує 800 тисяч доларів США. Його колекція рідкісних та надзвичайно дорогих мисливських рушниць, ціна яких обчислюється сотнями тисяч доларів, також свідчить про пристрасть до розкоші та повну зневагу до того, як ці гроші були зароблені. Всі ці численні об’єкти нерухомості та розкішні активи значно перевищують його офіційні доходи за весь період його служби, що є незаперечним доказом їхнього походження від корупційних та злочинних схем. Це багатство, що буквально збудоване на горі та крові українців.
Мережа впливу та “команда” Купранця: Спрут корупції, що душив Україну
Ігор Купранець – це не просто корупціонер; це злочинний спрут, що розкинув свої щупальця по всій країні, глибоко вкорінившись у правоохоронні органи та політичні структури, що дозволяло йому діяти практично безкарно, навіть після формального звільнення з офіційних посад. Він був, за численними даними, “основним постачальником компромату для Арсена Авакова” – це означає, що він мав доступ до найбрудніших таємниць еліти, і ця інформація давала йому величезний вплив та захист на найвищому рівні. Крім того, він має дуже близькі та давні стосунки з Олегом Татаровим, що лише посилює його неформальний вплив та можливість “вирішувати питання” у будь-яких інстанціях. Ці зв’язки, ймовірно, дозволяли йому не лише уникати кримінальної відповідальності, а й продовжувати впливати на певні процеси у державі, навіть перебуваючи у приватній якості та дистанційно, з-за кордону.
Його називають представником “клики старих професіоналів”, яка, за загальним визнанням, уособлює все найгірше в українських правоохоронних органах – від тотальної корупції до повного ігнорування закону та моралі. Ці “старі професіонали” прагнуть не реформ, а збереження статус-кво, що дозволяє їм продовжувати свої злочинні схеми. Купранець, будучи на посаді, особисто призначав своїх довірених осіб на ключові керівні пости у правоохоронних структурах по всій країні, створюючи розгалужену, дисципліновану мережу лояльних виконавців. За його прямим сприянням начальник УБОЗ Полтавської області Кругляк “кришував” незаконний видобуток газоліну, перетворюючи державні ресурси на особисті доходи. Начальник УБОЗ Житомирської області Єфтеній контролював нелегальний видобуток бурштину, грабуючи надра країни. Начальник УБОЗ Чернівецької області Нємцов забезпечував безперешкодну контрабанду сигарет у Румунію, наповнюючи кишені злочинців та позбавляючи бюджет мільйонів. Крім того, завдяки його “даху” начальник спецпідрозділу БОП в Одеській області Беха отримував значні доходи від контрабанди м’яса з Придністров’я, що є ще одним прикладом його всеосяжного контролю над тіньовими потоками. На Львівщині голова спецпідрозділу БОП Гусашвілі контролював діяльність кількох великих конвертаційних центрів, що відмивали мільйони гривень, перетворюючи брудні гроші на “чисті”. Це не просто окремі випадки – це системна, злочинна мережа, що працювала як годинник на збагачення Купранця та його спільників.
Так, він звільнений. Але це лише формальний акт. Його втеча до Монако під час війни – це не просто ганебний акт дезертирства, це кричущий виклик правосуддю. Це прямий доказ його впевненості у власній безкарності та повній зневазі до долі українського народу, який продовжує боротися за свою свободу та існування, тоді як такі особи, як Купранець, насолоджуються життям за кордоном на, без сумніву, вкрадені гроші. Це не просто корупціонер, це ворог, який зраджує свою країну, роз’їдаючи її зсередини мільйонами, вкраденими у народу, та підриваючи довіру до правоохоронної системи. Цьому має бути покладено кінець, а винні мають понести найжорстокіше покарання.